Активність «Кроки до допомоги» до акції «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства»

Дякуємо, що долучилися до активності «Кроки до допомоги» та до руху за безпеку та гідність у кожному домі. Домашнє насильство — не особиста проблема окремої родини, а біль суспільства загалом, адже, як свідчить статистика, кожна п’ята жінка в Україні щонайменше раз у житті потерпала від його проявів.

Сьогодні ми хочемо поділитись історією тієї, яка не стала ховати проблему за зачиненими дверима квартири. Пережите Світланою (ім’я змінене) розкриє перед вами лише частину тих труднощів, з якими стикаються тисячі людей в Україні. Не залишити їх із цим наодинці — наша спільна відповідальність. Лише об’єднавшись, ми зможемо подолати ганебне явище домашнього насильства.

Якщо ви переживаєте важкі моменти чи відчуваєте страх, не залишайтесь сам на сам. Натисніть кнопку «Контакти допомоги» й дізнайтеся більше про спеціалізовані служби підтримки, які доступні у вашому місті. Разом ми можемо стати частиною позитивних змін у вашому житті та житті людей навколо вас.

З ідеальних стосунків у коло насильства: історія жінки, яка не стала мовчати. 

Із самого дитинства уродженка Луганщини Світлана (ім’я змінено) прагнула досягти успіху в усьому, за що бралася. Закінчила школу із золотою медаллю, здобула диплом з відзнакою в університеті та сповнена амбіцій переїхала з невеличкого міста в обласний центр будувати кар’єру у фінансовій сфері. У Луганську Світлана зустріла свого майбутнього чоловіка Євгена (ім’я змінено), з яким, як здавалося, мала безліч спільного. Обоє — любили активний відпочинок, прагнули самореалізації і мріяли про дітей. Стосунки пари розвивалися стрімко — за пару місяців вони вже жили разом, а за рік одружилися та народили дочку.

«Коли ми з’їхалися, перші пів року він буквально пилинки з мене здував. Повністю взяв на себе приготування їжі, миття посуду, сам собі прасував, прибирали ми разом. То був ідеальний чоловік, прямо мрія, дуже уважний і турботливий», — розповідає Світлана. Втім, з виходом жінки в декрет ситуація поступово почала змінюватися.

Тоді, як зауважує Світлана, особливого значення тому, що чоловік став перекладати на неї побутові обов’язки та ухилявся від догляду за дитиною*, вона не надала. Так само не звертала увагу й на його прихильність до алкоголю та часті пропозиції випити по келиху вина за вечерею.

«Наприклад, підгузки він доньці гидував міняти. Я тоді думала — ну гидуєш, та й гидуєш, я то не гидую. Гуляли ми лише вдвох. Спочатку я тому дуже тішилася, але із часом зрозуміла, у чому справа. Адже слідкувала за дитиною завжди лише я, а він завжди просто йшов поруч», — пригадує Світлана.

*Одноосібне розв’язання важливих питань спільного життя є однією з ознак нездорових стосунків. Згідно з дослідженням стосунків в українських подружніх парах, проведеного компанією «Іпсос» на замовлення UNFPA, лише кожен дев’ятий опитаний ідентифікує це як прояв токсичності з боку партнера.

Новий початок — старі проблеми. 

Початок Росією війни на Донбасі навесні 2014 року став важким випробуванням для жителів Донеччини та Луганщини, зокрема молодого подружжя. Втім, до розгортання активних бойових дій ситуація не сприймалася аж так серйозно, зауважує жінка. Лише після того, як зовсім неподалік від їхнього дому сталися перші бої, Світлана та Євген із семимісячною дитиною вирішили «перечекати» нестабільну ситуацію у відпустці на Бердянській косі. Але вертатися їм уже було нікуди — місто захопили.

Після місяця подорожей Україною від Дніпра до Карпат родина приїхала в Ужгород. Вибір саме цього міста Світлана пояснює близькістю до кордону, що було важливо для Євгена, який мав власний бізнес із вантажних перевезень.

За словами жінки, попри маленьку дитину на руках та побутові обов’язки, вона в усьому сприяла чоловікові — від облаштування орендованого офісу до ведення бухгалтерського обліку.

«Я сама по собі комунікабельна і швидко адаптуюся до змін. Йому ж було важко, адже в Луганську в нього були купу звʼязків, налагоджений бізнес, своя база-стоянка, а тут він нікого не знав… Через це я намагалася не турбувати його сімейними і своїми проблемами, з усім поралася сама», — каже Світлана.

Зрештою сім’я успішно адаптувалася в Ужгороді, розбудувала власний прибутковий бізнес та встановила співпрацю з кількома великими європейськими компаніями.

У 2016 році в пари народився син. Той період Світлана називає «золотою серединою», хоча вже тоді час від часу після відряджень у Європу Євген, хильнувши алкоголю, дозволяв собі словесні випади в бік дружини*.

«Я не сприймала це тоді всерйоз, він був втомлений. Думала, ну з ким не буває. У мене насправді не було часу на це зважати, бо я займалася двома дітьми», — ділиться Світлана. Загалом, продовжує жінка, усе було «відносно добре». Родина мала свої традиції. Зокрема, кожні вихідні влітку виїжджати на відпочинок із наметами в гори. Щоправда, за кермом завжди була Світлана, адже ще по дорозі до місця призначення чоловік починав розслаблятися, розпиваючи пляшку вина.

*Психологічне насильство є найпоширенішою формою насильства. До його проявів, зокрема, належать маніпуляції, постійна критика, звинувачення, образи, прагнення до контролю, ігнорування та знецінення. На відміну від фізичного насильства ситуації психологічного насильства найгірше ідентифікуються.

Замість подолання проблем — забуття в алкоголі.

У 2018 році бізнес родини спіткали фінансові збитки. За словами Світлани, це сильно вплинуло на психологічний стан Євгена, що призвело до затяжного запою*.

«Він був у такому стані, що тільки пив і спав, пив і спав. А перевозки ж мали відбуватися за графіком. Водіям треба було заправляти машини, сплачувати зарплату… Усе звалилося на мої плечі. Було так, що малий у колясці, донька за ручку й ми втрьох неслися по заправкам. Так потихеньку все в бізнесі почало розвалюватися», — розповідає жінка.

Після тривалих умовлянь дружини Євген ненадовго взяв себе в руки, аж поки за півтора місяці в компанії знову трапилась криза. Один із найманих водіїв потрапив у ДТП та розбив вщент автівку та причіп разом із товаром.

«Це був контрольний у голову для нього. Він дуже почав пити та став більш агресивним до мене. Поступово водії пішли від нас, чоловіку довелося возити товари самостійно. Експедиторка теж звільнилась, то всі її обов’язки на додачу до бухгалтерії звалилися на мене, але він однаково постійно звинувачував мене в усіх проблемах», — каже Світлана.

Навіть будучи за кермом під час відряджень Євген не переставав вживати алкоголь в очікуванні на свою чергу на перетин кордону.

«Якось він мене набрав із пункту пропуску з проханням приїхати та виручити його. Я приїхала — а він геть п’яний, весь у крові, бо з кимось побився», — пригадує жінка. На вмовляння дружини перестати вживати Євген уже не реагував. Скандали доходили навіть до того, що Світлана орендувала подобово квартиру, аби з дітьми перечекати черговий запій чоловіка.

*Психологічні причини вчинення домашнього насильства включають бажання кривдника проявляти свою владу і контролювати більш слабких членів родини. З серед умов, які сприяють вчиненню домашнього насильства, чотири з п’яти опитаних українців назвали зловживання алкоголем (про це свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього (UIF) у 2021 році).

Шанс самозванцю?

Коли в один із вечорів жінка заявила про своє бажання розлучитися, Євген в присутності дітей влаштував скандал. Сварка закінчилася зламаним пальцем, викликом поліції та ночівлею Світлани з дітьми в друзів.

Мирно забрати речі наступного дня в неї також не вийшло — чоловік не брав слухавку та не відкривав двері навіть у присутності правоохоронців, яких довелося викликати кілька разів. Для вирішення ситуації довелося залучити працівників МНС, які врешті-решт зламали двері, щоб Світлана могла забрати хоча б найнеобхідніші речі доньки для школи*.

«Він був настільки п’яний, що лікарі навіть не ризикували колоти йому якісь ліки, боячись, що це може спричинити серцевий напад», — ділиться жінка.

Протверезівши, Євген вкотре почав вмовляти дружину пробачити та повернутися. Хоча Світлана була налаштовано рішуче, остаточно розірвати стосунки тоді не вдалося. «Я дала йому шість місяців на те, щоб кинути пити, пообіцявши взамін поки не подавати на розлучення», — ділиться жінка.

Наступні майже пів року подружжя жило окремо — Світлана із дітьми, а Євген — у відрядженнях. Під час цього «випробувального періоду» в дітей нарешті з’явився батько, каже з іронією Світлана.

«Він їм дзвонив, приїжджав, гуляв із ними, купляв усе те, що я зазвичай не дозволяю, в усьому потурав», — пригадує вона.

*Обмеження доступу до житла та майна є проявом економічного насильства.

Марні надії на виправлення.

Саме через вмовляння дітей Світлана дала Євгенові другий шанс і родина знову воз’єдналася. Втім, щастя тривало недовго. Уже за півтора місяці будні знову нагадували злощасний день бабака і вийти з порочного кола скандалів, нескінченних викликів поліції жінці видавалося неможливим.

«Бувало таке, що він кидався на мене прямо при правоохоронцях. Приписи, які забороняли йому наближатися до мене, не діяли — він сплачував штрафи і все повторювалося», — згадує Світлана.

Спокійне життя було лише під час рейсів Євгена, які подеколи тривали місяцями. З початком повномасштабної війни Росії проти України чоловік став лише агресивнішим. За словами жінки, у тих умовах виконати виписані правоохоронцями заборонні приписи* було неможливо, адже через великий наплив переселенців в Ужгород, вільного житла в місті просто не лишилося.

«Не пускати його додому в лютому, коли на вулиці мінусова температура, я просто по-людськи не могла. До того ж це завжди призводило до його намагань вибити двері. Мене навіть хотіли виселити з квартири», — пригадує Світлана.

У квітні Євген поїхав у черговий рейс і жінка зважилася подати на розлучення. Через системну неявку чоловіка в суді слухання відкладали понад пів року. Тим часом нападки Євгена на дружину не припинялися.

*Терміновий заборонний припис виноситься правоохоронцями терміном до 10 днів в екстреній ситуації домашнього насильства з метою запобігання його повторення. Він передбачає заборону на перебування з постраждалою на одній території та будь-які контакти з нею. У разі його порушення кривднику загрожує адміністративне покарання у вигляді штрафу від 170 до 340 гривень.

Можливість розділити біль.

Морально витримати цю ситуацію Світлані допомогли працівники денного центру для постраждалих від гендерно зумовленого насильства, відкритого в Ужгороді в межах проєкту «Міста та громади, вільні від домашнього насильства». Фахівці дізналися про складну ситуацію, в який опинилася родина, від працівників поліції та прийшли до жінки додому із домопогою. І хоч до того вона неодноразово думала про потребу роботи із психологом дітей, але руки ніяк не доходили.

“Я більше переживала за них, бо думала, що сама якось впораюсь. Але зрештою то був великий плюс, що до нас самі прийшли”, – каже жінка.

За її словами, фахівці денного центру робили все, що в їхніх силах — працювали з психологічним станом її та дітей, а також надавали юридичні консультації.

«Дівчатка (психологині. — Ред.) наскільки можуть, настільки забирають у тебе цей біль. Ти приходиш, розповідаєш їм, плачеш, натомість бачиш їхні щирі емоції та отримуєш підтримку. Це дуже полегшувало мій шлях», — ділиться Світлана.

Після роботи з психологинею вона перестала пускати чоловіка додому, той оселився в машині прямо під їхнім будинком. Ситуація була настільки напружена, що діти просто боялися вертатися додому через п’яного тата, згадує жінка. Тоді ж із його боку почалися погрози підставити Світлану на роботі.

«Зрештою я забрала в нього п’яного техпаспорт від машини, щоб забезпечити безперебійну доставку вантажів. Коли він проспався та усвідомив це, почав вибивати двері о 6 ранку. Діти спали. Я вскочила, відкрила двері, щоби припинити галас, але він штовхнув мене так, що я летіла через пів квартири. Він накинувся мене душити. Бачачи це, донька схопила телефон та набрала поліцію, а він просто втік», — пригадує Світлана. За її словами, подібні «втечі» від правоохоронців, аби уникнути покарання за порушення приписів, повторювалися неодноразово.

*«Міста та громади, вільні від домашнього насильства» – це проєкт Фонду ООН у галузі народонаселення з розбудови муніципальних систем запобігання та протидії домашньому та гендерно обумовленому насильству. Його мета — посилити спроможності та ролі муніципалітетів у розбудові стійких механізмів захисту та надання допомоги постраждалим від домашнього насильства, зокрема, шляхом розвитку мережі якісних спеціалізованих послуг, покращення координації та міжвідомчої взаємодії органів і служб на муніципальному рівні, а також активізацію та залучення мешканців громад до запобігання та раннього виявлення випадків домашнього насильства.

Нова сторінка життя.

Коли чоловіка мобілізували до війська та він поїхав на навчання, а згодом на фронт, Світлана з дітьми нарешті здобула спокій. Проте забути пережиті жахи не вдається й за рік після розлучення. За словами жінки, навіть у виборі подальшої професії вона керувалася тим, щоби була можливість продовжувати працювати, якщо доведеться переїхати.

«Починати щось масштабне я не наважилась, бо якщо він повернеться в місто, я дуже сумніваюся, що дасть мені нормально жити. Такі погрози вже озвучувалися, коли він востаннє приїжджав побачити дітей. Тому я закінчила перукарські курси та вже рік працюю в салоні краси. Це якраз та професія, яку за необхідності можна буде помістити в одну валізу», — ділиться жінка.

Крім того, за рекомендацією фахівців денного центру Світлана звернулася до кар’єрного хабу «ВОНА-хаб», відкритого за підтримки UNFPA та спрямованого на допомогу постраждалим позбавитися економічної залежності. Там Світлана безкоштовно пройшла курси бровіста, а також навчання зі складання бізнес-плану. Здобуті знання допомогли їй виграти грант на закупівлю перукарського обладнання.

«У «ВОНА-хабі» усе спрямовано на відновлення жіночої енергії. Там постійно проводяться різні тренінги з розвитку. Я брала участь в онлайн-курсі з англійської мови. Окрім здобутих навичок, дуже цінною є підтримуюча атмосфера. Ми багато спілкувалися з іншими учасницями й це те, що дуже необхідно в подібних випадках — не замикатися», — наголошує жінка.

Також, за її словами, фахівці денного центру допомогли їй із подачею на виплату аліментів. Втім, добровільно допомагати дітям чоловік відмовився, як і надавати довідку про актуальні доходи. Тож із його рахунку гроші на виплати дітям списують примусово за середньостатистичним показником.

«Найбільше мені прикро за малих… Він так хотів дітей, але так і не зміг перелаштувати своє життя для них, залишившись егоїстом. Донька за татом дуже сумує… Переживає, що у всіх є батько, а в неї він ось такий, що навіть із днем народженням не привітав. Син же навпаки — взагалі не хоче з ним розмовляти. Як би мені не хотілось, щоб вони забули ті жахи, але періодично згадують деякі моторошні моменти, на жаль», — ділиться Світлана.

Своє ж спілкування із колишнім чоловіком жінка звела до мінімуму:

«Для себе я обрала таку стратегію — взагалі не цікавитися його справами, хоч він і на фронті. Я живу своє життя. Допомагаю іншим — здаю кров, безкоштовно стрижу військових у шпиталях, але максимально дистанціююсь від нього, аби йому й на думку не спало, що я переживаю і він колись зможе повернутися до нас».

Згадуючи пережите, Світлана визнає, що то був морок, який їй вдалося пройти завдяки підтримці батьків. Попри всі складнощі, вона радить іншим жінкам у подібних ситуаціях наважитися та завершити токсичні стосунки.

«Він мене доводив до того, що я хапалася за ніж, хоча по життю я дуже альтруїстична та люблю людей. Тоді я усвідомила, що це край. Треба мати потужну внутрішню силу, щоб вирватися із цього замкненого кола. Але себе необхідно обстоювати», — переконана Світлана.

Дякуємо за участь!

Дякуємо вам, що зацікавилися історією нашої героїні. Ваша підтримка надзвичайно цінна. Що більше уваги до проблеми домашнього насильства, то менше його замовчують. Небайдужість — ключ до змін!

Діліться враженнями про активність «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства»: створюйте світлини та відео з тематичними масками та завантажуйте їх у соцмережі.

Використовуйте хештеги #крокидодопомоги #16днівпротинасильства #unpfaukraine

Що більше людей дізнаються про проєкт, то більше зможуть запобігати насильству.

Можливо, саме ваша публікація надихне ваших рідних, друзів чи знайомих зробити кроки до допомоги.

Поширюйте інформацію про активність в соцмережах за допомогою:

Маски для фото та відео Instagram

Маски для фото та відео Facebook

Створено в межах проєкту UNFPA Україна «Міста і громади, вільні від домашнього насильства», що реалізується у партнерстві з громадською організацією «Асоціація експертів із запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству» за підтримки урядів Канади та Великої Британії.