Через війну все більше людей страждають від насильства: домашнього та сексуального. Як їм допомогти і підтримати?

Важлива інструкція «Бабеля» та Фонду ООН у галузі народонаселення.

З початку повномасштабного вторгнення Офіс генерального прокурора України зафіксував 208 випадків сексуального насильства, повʼязаного з війною (станом на червень 2023 року). Ця цифра далека від реального стану речей — багато постраждалих не розказують про пережите, а росіяни не пускають правозахисників на окуповані території. Що відбувається там — невідомо. Під час збройних конфліктів рівень насильства завжди зростає — і мова не лише про сексуальні злочини з боку агресора, а й про побутове домашнє насильство. З 2015 року в Україні діє Програма з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству. Її реалізує Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) в Україні. UNFPA разом із партнерами розробляє комплексну національну систему, щоб реагувати на насильство та запобігати йому. І вже відкрив Центри допомоги врятованим (ЦДВ) в 11 містах України, куди постраждалі від війни можуть звернутися і отримати допомогу з пошуком прихистку, гуманітарну допомогу, проконсультуватися з психологами та юристами. Або можна звернутися на онлайн-платформу «Аврора» — це безпечний, безоплатний та анонімний сервіс для постраждалих від насильства, повʼязаного з війною, зокрема й сексуального. Редакторка «Бабеля» Юліана Скібіцька поговорила з координаторами центрів Мирославою Квасницею та Маратом Дурдієвим, а також із психологинею ЦДВ Ольгою Фендьо. Розповідаємо, як отримати допомогу, в тому числі на окупованих територіях, і як підтримати тих, хто пережив найжахливіше.

Як змінилася ситуація через війну?

У Центрах допомоги врятованим відзначають, що поряд із появою сексуального насильства, повʼязаного з війною, стало більше і домашнього насильства. Особливо страждають люди похилого віку — вони відчувають більше агресії від рідних. Люди частіше зривають агресію на близьких, виникають конфлікти. Однак через війну постраждалі від домашнього насильства часто не сприймають це як головну проблему. Особливо переселенці. У ЦДВ розповідають: до них приїздять люди з маленьких сіл, яким дуже складно в місті. Вони кажуть: «Так, я страждаю від домашнього насильства, але мені потрібно їсти, мені потрібно десь жити і мені потрібні якісь гроші на існування, я не можу купити дитині літній одяг». Таким людям спочатку треба вирішити ці проблеми, з чим можуть допомогти у ЦДВ. Тільки-но ці питання вирішуються, вже можна переходити до психологічної допомоги. У ЦДВ людям допоможуть з усіма запитами, чи то потреба в допомозі у разі домашнього насильства чи насильства, повʼязаного з війною.

Як розпізнати насильство, якщо тебе не бʼють?

Насильство справді буває різним, не лише фізичним. Наприклад, економічне — коли людина фінансово залежить від кривдника, а він забороняє працювати чи навчатися. Або психологічне, коли вас регулярно ображають і цькують. Якщо партнер щось вам забороняє — бачитися з друзями, спілкуватися з колегами — це теж насильство. Марат Дурдієв розповідає про історію жінки поважного віку, якій син заборонив виходити на кухню. «Він казав — ти можеш виходити на кухню тільки вранці і більше ніколи. Все це маячки, що над вами вчиняють насильство», — каже Дурдієв.

Мирослава Квасниця додає, що загалом важливо орієнтуватися на свої почуття в стосунках. Якщо вам некомфортно — це привід замислитися. Мова йде про будь-які стосунки, не тільки романтичні. «Був випадок з учителькою, якої домагався директор. Він робив це в різний спосіб — зокрема, знизив їй кількість навчальних годин. Це теж один із важелів впливу», — каже експертка.

Я бачу, що моя знайома людина зазнає насильства. Я можу їй якось допомогти?

Можете. Поговоріть з нею, розкажіть, як і де можна отримати допомогу. Людина, насправді, може просто не знати цього. Ця тема досі табуйована, особливо в маленьких громадах і селах. Там людина часто не розуміє, що якщо її бʼють чи не дають грошей — це насильство. Тому про це треба розповідати. Але точно не треба змушувати йти до психолога чи в поліцію. Людина має прийти до цього сама. Ви можете порекомендувати їй спеціаліста. Залишити його контакт, наприклад, на холодильнику, щоб вона його побачила.

Чи можна якось покарати кривдника?

Якщо мова йде про фізичне чи сексуальне насильство — треба йти в поліцію. Із психологічним насильством складніше, але важелі є і тут. Наприклад, якщо вас регулярно булить начальник, то вам треба задокументувати це, зібрати свідчення колег, які це підтверджують, — і теж іти в поліцію. Так можна компенсувати моральну шкоду. Готуйтеся до того, що це довгий і складний процес. Вам будуть потрібні хороші юристи.

Але головне — це бажання самої людини. На жаль, ми часто стикаємося з тим, що жінка, яка сьогодні готова покарати кривдника, за кілька днів змінює свою думку. Так буває, коли постраждала фінансово залежить від насильника. Вона думає, що їй немає куди піти і що без нього вона не впорається.

Чи є сенс переконувати людину, що їй краще піти від кривдника?

Ні, цього краще не робити. Інакше вона буде в усьому звинувачувати того, хто дав їй надію, що все зміниться. Ольга Пендьо каже — ні психологи, ні друзі не можуть давати постраждалій жодних гарантій. «У наших центрах ми пропонуємо перенаправлення до шелтерів та кризових кімнат, де сумарно можна прожити до пів року. Надаємо психологічну та юридичну підтримку. Але людина має хотіти цього», — каже експертка.

А як говорити з людиною, яка зазнала насильства?

Головне — це не нашкодити їй. Якщо людина не хоче говорити про те, що пережила, то не змушуйте її розповідати, це може призвести до повторної травматизації. Якщо ж постраждала людина, навпаки, хоче виговоритися — не спиняйте її. Вислухайте, скажіть, що вона не одна і точно не винна в тому, що сталося. Банальні фрази на кшталт «Тримайся», «Жах» і «Я тебе розумію» не використовуйте. Розкажіть, куди можна звернутися по допомогу. Але не треба нічого радити — ви можете тільки інформувати.

Що переживають люди на окупованих територіях?

У ЦДВ кажуть: про те, що відбувається на окупованих територіях, їм відомо тільки від тих, хто зміг звідти виїхати. «Минулого серпня багато людей з окупованих територій приїздило до Львова, — каже Мирослава Квасниця. — Люди розповідали, що проходили через різні тортури — наприклад, їх роздягали на блокпостах і погрожували зґвалтуванням». Мирослава додає, що часто найбільш агресивні навіть не окупанти, а колаборанти.

Ольга Пендьо розповідає, що не менше за дорослих страждають діти. «Ми знаємо про випадки, коли діти були свідками насильства, — каже психологиня. — Дізнаємося про це випадково, коли починаємо працювати з родиною. У дитини може бути якась проблема, наприклад, вона не розмовляє. А потім ми поступово виявляємо, що дитина щось бачила і в неї тепер залишилися страхи».

Що робити людям на окупованих територіях, яких зґвалтували?

Якщо є можливість, у першу чергу треба потурбуватися про власне здоровʼя. Звернутися до лікарні, здати аналізи на ВІЛ та інші венеричні хвороби. Можливо, при лікарні буде психолог, з яким можна буде поговорити про те, що сталося. А от звертатися до правоохоронних органів на окупованій території експерти ЦДВ не радять. Висока ймовірність, що жінка чи чоловік не лише не отримають допомоги, а й зіткнуться з новим актом насильства. Краще не ризикувати.

Якщо є можливість звʼязатися з підконтрольною територію, можна звернутися на онлайн-платформу «Аврора». Це безпечний, безоплатний та анонімний сервіс для постраждалих від насильства, повʼязаного з війною, у тому числі й сексуального. Платформа надає спеціалізовану професійну психотерапевтичну підтримку постраждалим. Тому в ній працюють фахівці та фахівчині, які мають досвід роботи з травмами. Якщо вам вдалося виїхати з окупованої території, ви можете звернутися до Центрів допомоги врятованим .Вони працюють в 11 містах України.

Програма UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству співпрацює з Офісом віцепремʼєр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерством соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоровʼя та Національною поліцією України. Програма має широку мережу муніципальних партнерів та донорів.

Центри допомоги врятованим створили за ініціативи Офісу віцепремʼєр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, за сприяння урядової уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA — Фондом ООН у галузі народонаселення, завдяки фінансовій підтримці урядів Бельгії, Франції, Швеції та у співпраці з місцевими органами влади та громадськими організаціями.

Авторка: Юліана Скібіцька

Редакторка: Катерина Коберник

Текст вперше опубліковано на babel.ua