Наймичка у власному домі

Історія вагітної матері двох малолітніх дітей, яка була фактично рабинею чоловіка та свекрухи, а зараз уперше за роки безправного життя починає відчувати смак свободи

Коли ми зустрілися з Олександрою* у притулку вона була на дев’ятому місяці вагітності. Також разом з нею там перебували двоє її діточок: старшому, хлопчику, – два роки та два місяці, а молодшій, дівчинці, – лише рік і місяць. Чому замість того, щоб спокійно вдома готуватися до пологів, молода жінка опинилася тут? Тому що в її житті поняття «спокій» та «дім» стали антонімами.

Олександра – з неблагополучної родини. У дитинстві власна мати майже не опікувалася нею, адже була зайнята налагодженням особистого життя: вона сходилася то з одним чоловіком, то з іншим, а дитина в цьому лише заважала. Проте, незважаючи на таке кочове життя, Олександра змогла закінчити школу, а потім й училище за фахом кухаря-кондитера. Але дівчина, вирісши без батьківської підтримки та уваги, ніколи не почувалася по-справжньому самостійною та впевненою. Тож недивно, що коли Олександра закохалася в майбутнього чоловіка, зовсім не вагалася, виходити заміж чи ні, адже бачила в цьому шанс побудувати нарешті справжню родину, засновану на взаємній повазі та турботі. Але сталося не так, як гадалося…

Перше рішуче «ні»

«Я була в них наймичкою», – так Олександра описує своє подружнє життя. Вони – це чоловік та його мати, які ставилися до жінки так, наче вона безправна служниця. Олександра майже не мала вільного часу. Постійно, незважаючи на три вагітності практично поспіль, вона була змушена поратися по дому. «Як не прати, то готувати, як не готувати, то прибирати – я ані хвилини не сиділа на місці», – згадує вона.

Звісно, таке життя погано впливало на фізичний стан жінки, а до цього додавалися й моральні приниження: після роботи чоловік перевдягався та йшов гуляти. Міг повернутися о третій ночі або ж не повернутися взагалі. А коли Олександра питала його, де він був, відповідав: «Не твоя справа». Чоловік постійно докоряв їй тим, що вона з неблагополучної родини: «Твоя мати п’є, брат. Я тебе взяв – ти маєш бути мені вдячна. Чого ти ще хочеш? Сиди й мовчи».

Такі настрої чоловіка всіляко підтримувала його мати. І зрештою дійшло до того, що Олександра не могла вийти з дому без дозволу, навіть до магазину.

Експлуатація, приниження, обмеження свободи – жінка покірно терпіла все. Аж поки одного разу чоловік не став примушувати її нарвати липового цвіту для своєї сестри, що живе в Сполучених Штатах. Щоб зробити це, Олександра, вагітна третьою дитиною, мала б залізти на дерево. Більше, ніж розгнівати чоловіка, вона боялася нашкодити дитині, тому відмовилася лізти. Для вагітної Олександри це скінчилося побиттям. Проте саме завдяки своєму рішучому «ні» вона отримала шанс на свободу й нове життя.

Завжди є надія

Жінці допомогла депутатка місцевої ради, яка мешкає на сусідній вулиці. Вона стала свідком побиття, викликала поліцію та соціальну службу. І саме завдяки їй Олександра опинилася в шелтері. Як згадує психологиня мобільної бригади соціально- психологічної допомоги, що підтримується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні,  жінка прибула в жахливому психологічному стані: знервована, нездатна нікому довіряти, із майже вщент знищеною самооцінкою. Працівники притулку допомогли їй оправитися, а також вирішити не лише психологічні, а й побутові проблеми.

Зараз Олександра не може подати на розлучення: відповідно до закону треба зачекати, поки дитині не виповниться один рік. Тому було вирішено просто ізолювати її від чоловіка. Співробітники притулку переконали бабусю Олександри, яка мешкає в іншій області зі своєю матір’ю дуже похилого віку, узяти до себе ще й онуку з її дітьми. Також вони потурбувалися про те, щоб направити на нове місце проживання всі документи дітей. До справи долучилася й хрещена Олександри, яка зараз влаштовує старшого хлопчика до дитячого садочка.

Олександра, яка чи не вперше в житті отримала справжню підтримку та турботу, тепер має шанс почати життя заново. Життя вільне та спокійне – таке, про яке вона завжди мріяла.

Техніка безпеки

Психологиня, яка має значний досвід роботи з постраждалими від сімейного насильства жінками, пропонує такий алгоритм дій для боротьби з насильством. Перше – профілактика. Коли чоловік починає робити будь-що, направлене на обмеження свободи жінки, це вже тривожний сигнал. Наприклад, забороняє спілкуватися з подругами чи родичами, контролює пересування, постійно критикує вчинки, зовнішність тощо. Психологиня радить у першу чергу не заплющувати очі на проблему, обговорити її та зробити висновки на основі цієї бесіди.

Постійний діалог для пошуку рішення спірних питань психологиня називає другим важливим моментом попередження насильства. Якщо проблема існує, її треба озвучувати відразу, а не терпіти роками, а потім зірватися.

І третє, на чому наголошує психологиня, – не чекати, звертатися по допомогу відразу ж, щойно чоловік підняв руку. Якщо відбувся будь-який акт насильства, необхідно викликати поліцію та звернутися до близьких або, якщо їх немає, мобільної бригади соціально- психологічної допомоги.

«Жінки, які опинилися у складній життєвій ситуації, мають шанс почати все спочатку – варто лише звернутися по допомогу. Наш заклад називається «З надією в майбутнє», і саме надію ми повертаємо жінкам, котрі вважали, що втратили її назавжди», – підкреслює психологиня. 
 

* Імена героїнь змінено

Текст: Анна Давидова