Я ніколи не здамся

Історія жінки, яку на четвертому місяці вагітності облили сірчаною кислотою на замовлення колишнього чоловіка, а на восьмому – жорстоко побили. Проте вона готова рухатися далі – до нового життя

Хлопчик, який вижив, – це не з казок про Гаррі Поттера, а нашої реальності. Реальності, що може бути жахливішою за будь-яку страшну казку. Зараз цей хлопчик, якому лише декілька місяців, бавиться на руках у своєї мами Вікторії*. Ми спілкуємося з нею в притулку, створеному за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення. Наша зустріч – це справжнє диво. Адже батько малюка намагався зробити все, щоб немовля взагалі не з’явилося на світ, а його мати – померла в муках.

Недоторканий

Вікторія – молода жінка, якій ще немає й 30-ти, – заколисуючи дитину, розповідає свою історію майже буденно. Від того її слова звучать ще страшніше: «Коли я була на четвертому місяці вагітності, колишній чоловік найняв людей, які облили мене сірчаною кислотою».

Жінка отримала опіки 1-го та 2-го ступенів. Було уражено 30% поверхні тіла: обличчя, спина, живіт. Вона пролежала в опіковому центрі два тижні, проте через вагітність не мала змоги зробити пересадку шкіри. Уже понад півроку Вікторія лікується амбулаторно та чекає на можливість зробити операцію з корекції шрамів.

Напад з кислотою не був ані першим, ані останнім актом агресії колишнього цивільного чоловіка Вікторії – кримінального «авторитета» одного з українських міст. Зараз проти нього відкрито сім кримінальних справ: шість у рідному місті Вікторії та одну в місті, де жінка перебуває зараз.

«У притулку мені надали юридичну підтримку, – розповідає жінка. – Разом з адвокатом-волонтером з безоплатної вторинної правової допомоги ми писали звернення на ім’я Генпрокурора Юрія Луценка, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Проте справи так і не рухаються: весь час змінюються слідчі, відбуваються затягування. Я думала, що колишній чоловік відповість за свої вчинки, але зараз я вже не знаю, на що сподіватися…»

«Ти мене приворожила»

У стосунках з колишнім Вікторія була два з половиною роки. «Коли ми зустрілися, у мене було цілком налагоджене життя», – згадує вона. Вікторія, фінансистка за освітою, мала офіційну роботу, а також підробляла веденням бухгалтерії для ФОПів. Саме як бухгалтерку-фрілансера хтось порадив її чоловіку – так і відбулося знайомство. Ділові відносини швидко переросли в щось більше. «Спочатку я не гадала, що в нас можуть скластися серйозні стосунки, – каже вона. – Я не була закохана, він мені навіть не дуже подобався. Але він почав завойовувати мою прихильність. Робив все для мене. І я подумала, що можу зв’язати життя з цією людиною життя. Тим більше, що він постійно говорив, як хоче сім’ю, дітей».

Чоловік зробив їй пропозицію вийти заміж уже на третій місяць стосунків. Проте, отримавши згоду, не поспішав втілювати наміри в життя. І лише через півроку після знайомства Вікторія дізналася, у чому ж річ: виявилося, що він уже одружений, має сина, хоча й не живе з дружиною та не носить обручку. «Коли все з’ясувалося, ми розійшлися. Але він мене переконував, що розлучиться. І я повірила», – розповідає жінка.

Стосунки поновилися, але дедалі погіршувалися. Чоловік постійно ревнував, скандалив. «І ось він сказав: народи мені, будь ласка, сина – у нас тоді все зміниться, буде справжня сім’я, – згадує Вікторія. – Спочатку я була проти, а потім подумала: можливо, він правий. І сталося так, що майже відразу після цієї розмови я завагітніла».

Дізнавшись про це, офіційна дружина зробила свій крок. «Вона зі своїми родичами переконала чоловіка, що я його зачарувала: щось підлила в їжу, і через те, мовляв, він від неї пішов до мене. Вони почали їздити по ворожках, які це «підтверджували». Він приходив додому і бив мене. Казав: ти мене приворожила», – розповідає Вікторія.

Після цього вагітна жінка остаточно пішла. «Він і його люди почали мене переслідувати, – продовжує вона. – Я боялася ходити одна. Чому не поїхала з міста? Гадала, що він врешті заспокоїться. Повернеться до старої сім’ї, а я буду жити спокійно. Але так не вийшло».

Точніше, до старої сім’ї він й справді повернувся, проте спокою Вікторія та її син не мають досі.

Автомат до скроні

Чоловік позбавив Вікторію абсолютно всього: забрав усі гроші, кредитні картки, золоті прикраси. Він та його люди погрожували її рідним і друзям, вимагали «компенсацію за моральні збитки», жбурнули пляшку з кислотою у вікно будинку, де мешкає сестра Вікторії з чотирма дітьми, – тобто, робили все, щоб близькі злякалися та відвернулися від жінки. І домоглися свого.

«Я отримувала SMS із погрозами та словами про те, що я ще приповзу до нього на колінах та проситиму про допомогу, – розповідає Вікторія. – Він зробив так, щоб я в буквальному сенсі лишилася без засобів для існування. Навіть найкращі друзі боялися брати слухавку, коли я дзвонила».

Жінці допомогли знайомі з іншого міста, куди вона втекла від переслідувань. Саме вони розповіли їй про притулки та викликали мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги.

«Народження дитини я чекала вже в Центрі. Тут я заспокоїлася, отримала підтримку. Думала, що весь жах залишився позаду. Але коли я була на восьмому місяці, він мене знайшов…» – каже Вікторія. Вона сама випадково видала місце свого перебування. Жінка звернулася до одного з телеканалів, щоб розказати свою історію та зрушити з місця кримінальні справи, а журналіст, щоб перевірити інформацію, зателефонував її чоловікові.

Те, що сталося далі, схоже на сценарій кривавого бойовика, проте все відбулося насправді. У вихідний день, коли в шелтері було мало людей, до приміщення увірвалося двоє людей, озброєних вогнепальною зброєю та бейсбольними битами. «Чоловік приставив автомат до скроні нашої працівниці, вона не встигла натиснути кнопку тривоги, – розповідає Марина Павлівна Абрамюк, практична психологиня в притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства. – Вікторію нападники знайшли на кухні й почали лупцювати битою: розбили голову, зламали руку в трьох місцях. Проте Вікторія змогла вирватися, закритися в туалеті та зателефонувати керівнику притулку. Коли чоловіки почули розмову, то втекли».

Після цього жінка знову опинилася в лікарні, а на її колишнього чоловіка відкрили сьому справу. Його навіть заарештували та місяць протримали за ґратами, адже були докази його причетності до нападу. Проте згодом відпустили під заставу, а статтю змінили на менш жорстку.

«Заради сина зможу зробити все»

«Я не знаю, чи закінчиться колись це знущання, – каже Вікторія, а на її очах вперше за час розмови з’являються сльози. – Що допомагає триматися? Напевно, я сама – дуже сильна людина. Так, коли мені не було, куди йти, думки були різні… Я була вагітна, я не знала, що робити, не знала, про існування таких шелтерів. Чоловік сказав моїм рідним, що допоки в нього будуть можливості, зв’язки та гроші, він калічитиме мене. Я думала, що просто помру».

Але воля Вікторії до життя виявилася незламна. Зараз вона все ще мешкає в Центрі, де посилили охорону. Проте півроку – термін максимального перебування в притулку – уже спливає. Жінка планує винайняти житло та заробляти так, як і раніше, – дистанційним веденням бухгалтерії. Вона зізнається, що їй досі страшно. Проте страх не має над нею влади.

«Коли Вікторія потрапила до нас, вона лякалася навіть звуку закриття вікон. Також відчувала велику образу на рідних і друзів, що від неї відвернулися. Але чоловіку не вдалося зламати її “Я”», – каже психологиня, разом з якою вона розробляє план подальшого життя та схему самозахисту, що включає механізм таємного звернення по термінову допомогу.

«У притулку я зрозуміла, що я не здамся. Тому що мені є заради кого жити, – каже Вікторія. – Після всього, що я пережила, легко міг статися викидень. Але колишньому не вдалося вбити дитину. Син – це все, що в мене є. І я знаю, що заради нього я зможу зробити все».

* Імена героїнь змінено

Текст: Анна Давидова