Б’є – не значить, що любить

Історія жінки, матері двох дочок-підлітків, для якої страшні та безпідставні ревнощі її чоловіка закінчилися неодноразовими побиттями, зламаною щелепою та майже зламаним життям, яке вона зараз намагається відбудувати заново

 

«Кохання – це довіра. Кохання, засноване на ревнощах, – марна справа, адже так його перетворюють на битву, на боротьбу. Можливо, це запаморочливо – усвідомити, що ви є чимось цінним для чоловіка, оскільки він ревнує. І це, звісно, прояв кохання, проте, боюся, – один з останніх», – писала письменниця Франсуаза Саган. Проте, на жаль, ані це, ані безліч інших попереджень про небезпеку ревнощів не зупиняють багатьох жінок від того, щоб лишатися у стосунках, де вони є об’єктом постійних підозр і звинувачень, котрі водночас часто приховують зраду самого ревнивця.

 

Саме в такій ситуації багато років перебувала Марія*, котра зараз з психологічною та юридичною допомогою співробітників шелтеру Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) в Україні намагається зібрати до купи уламки свого життя, ущент розбитого ревнивим, жорстоким і зрадливим чоловіком.

 

«Може, усе ще якось налагодиться?»

 

Коли ми спілкуємося з Марією, на її обличчі видно синці. Це – сліди від побиття чоловіком, що сталося за два тижні до нашої розмови. Як розповідає психологиня мобільної бригади психологічної допомоги Фонду Ірина Акулич, саме після цього інциденту – останнього, проте далеко не першого – жінка нарешті звернулася по допомогу: вона написала заяву до поліції.

 

Дізнавшись про це, чоловік зателефонував Марії та пригрозив убити, якщо вона не забере заяву. Жінка не піддалася погрозам, і це стало причиною повторного побиття. Побита, виснажена фізично та морально, вона змогла дістатися до батьків. Вони мешкають через вулицю від її будинку, проте цей короткий шлях для жінки в такому стані виявився справжнім подвигом. «В мами був номер телефону центру допомоги жінкам. Так я потрапила сюди», – згадує Марія. У неї двоє доньок-підлітків. Молодша зараз живе разом із нею в шелтері, а старша з власної волі лишилася з батьком. «Не можу зрозуміти, чому вона вирішила так зробити, чи він її підкупив, чи просто залякав… – каже Марія. – Звісно, тут, у шелтері, стало легше. Мені допомагають – і юридично, й морально: я відчуваю підтримку, слухаю поради, як краще зробити. Мені тут стало спокійніше. Дочці теж, але я все одно бачу, що вона переживає за сестру, сумує за нею».

 

Саме дітей вона називає головною причиною того, що не пішла від чоловіка раніше: «Чому я це терпіла? Спочатку кохала. А потім мені наче шкода його було. Я весь час його прощала. Думала: так треба, аби діти росли з рідним батьком».

 

Марія вийшла заміж у 19 років. Чоловік почав бити її майже відразу після весілля. Причина – ревнощі.

 

«Він дуже ревнував, хоч і для цього не було жодних підстав, – згадує жінка. – Одного разу він дуже сильно мене побив. Нашій старшій тоді було два рочки, а я тільки-но народила другу дитину. Пам’ятаю, був пізній вечір, і я пішла зустрічати маму з роботи. А він подував, що я пішла до коханця… Силу він не стримував. Я потрапила до лікарні. Його забрали до поліції, але швидко відпустили. Ще й порадили: йди, проси вибачення, благай. Він так і зробив. І я йому повірила. Думала: все ж таки ми рідні люди, в нас діти. Може, все ще якось налагодиться?» Але ні, не налагодилося.

 

Під маскою кохання

 

«Він наче й намагався змінитися. Але все одно знаходив якісь приводи для того, аби причепитися, нагримати, побити мене», – розповідає жінка. Вона терпіла, скільки стало сили, але врешті після восьми років шлюбу вирішила піти. Останньою краплею тоді стало чергове побиття, коли чоловік зламав Марії щелепу. Того ж 2014 року подружжя офіційно розлучилося. Проте вже невдовзі Марія повернулася до колишнього, і вони знову стали жити разом.

 

Великий вплив на її тодішнє рішення мали батьки: вони всіляко намагалися зберегти шлюб Марії, адже вважали зятя працьовитим, надійним, а донька, на їхню думку, перебільшувала проблеми. Заради цього після поновлення стосунків вони навіть купили парі будинок, а також машину для чоловіка Марії, таксиста.

 

Проте ані жертовність Марії, ані коштовні подарунки її батьків не змінили ситуації. Навпаки – стало ще гірше: «працьовитий» зять почав багато пити. А далі через нестерпну ситуацію в родині подекуди почала прикладатися до пляшки й Марія, хоча раніше не пила.

 

Звісно, нікуди не ділися й ревнощі: чоловік і надалі постійно звинувачував Марію у невірності. І тим дивніше було їй врешті дізнатися, що насправді багато років шалений ревнивець… сам їй зраджував. Виявилося, що в чоловіка на стороні була інша жінка, інша дитина – фактично друга сім’я, а свободу Марії він не давав через те, що не хотів втрачати фінансову допомогу від її батьків. Ось таке велике кохання…

 

Шлях до свободи

 

«Жити в своєму домі з доньками. Працювати й допомагати дітям. Влаштуватися на роботу. В юності я вчилася на кухаря – хотілося б попрацювати за фахом. Сподіваюся, колись вийде», – так Марія відповідає на питання, про що вона зараз мріє.

 

Проте для втілення цього плану в життя їй ще багато доведеться подолати. Але тепер завдяки співробітникам UNFPA вона не одна на цьому шляху. Вони забезпечили жінці та її донці безпеку, поселивши їх у шелтері в іншому регіоні, адже в першому місці перебування вона не могла вийти за поріг: чоловік-таксист, що постійно роз’їжджав невеликим містом, відразу її знаходив і знову починав погрожувати.

 

Зараз Марія з донькою почуваються вільно та спокійно. І рішуче налаштовані повернути собі своє помешкання та життя. «Я хочу, аби мій колишній чоловік пішов з мого дому. Цю квартиру купили нам мої батьки, а я його прописала в ній без жодної задньої думки, і тепер не можу піти в свій власний дім», – каже жінка.

 

Щоб вирішити цю проблему, працівники Фонду допомогли Марії підготувати всі необхідні документи та подати судовий позов. А інтереси жінки в суді представляє її мати: зараз, усвідомивши нарешті весь жах ситуації, у котрій роками жила її дочка, вона цілком на стороні Марії та всіляко її підтримує.

 

«Я давно хотіла піти від нього. Але то боялася, то не наважувалася, то просто не було, куди йти… – підсумовує Марія. – Що я можу порадити жінкам, котрі опинилися в такій ситуації? Якщо побиття відбулося один раз, то це повториться другий раз, третій… Краще не вірити вибаченням, а відразу йти. І звертатися по допомогу».

 

* Імена героїнь змінено

Текст: Анна Давидова

Схожі новини

Перейти до вмісту