Написати нову історію - Розірви коло

Написати нову історію

Історія продавчині Ірини з Луцька, яка роками страждала від фізичного, психологічного й економічного насильства, і тепер вирвалась із його кола. З початком повномасштабної російсько-української війни проблема домашнього та гендерно зумовленого насильства не втратила актуальності. На прикладі лучанки розповідаємо, як можна наважитись звернутись по допомогу.

Остання крапля 

Насильство в різних формах майже все життя оточувало Ірину. Маленькою дівчинка бачила, як тато бив маму. 

Схожа модель перекочувала і до її стосунків уже в дорослому віці. Ірина згадує свій перший шлюб і називає його невдалим. Із чоловіком жили разом 14 років. Утім щасливими для Ірини були лише чотири з них. Інші десять вона прожила у насильстві. Чоловік, якого вона називає тираном, бив її та психологічно принижував. Лайка, образи, тиск —   у 30 років в Ірини стався нервовий зрив.

Зрештою, Ірина розлучилася з чоловіком. Минув час, і жінка наважилась на нові стосунки. Але насильство виникло й тут.  Співмешканець принижував Ірину, обзивав, лаявся. Якось розбив вдома скло у дверях і розтрощив полицю у ванній кімнаті. Останньою краплею для Ірини став випадок, коли цей чоловік її вдарив.

Опісля Ірина викликала поліцію. Чоловік отримав штраф і терміновий заборонний припис (спеціальний захід протидії домашньому насильству, який виносить поліція, щоб кривдник/-ця покинув/ла приміщення, не наближався/-лася до постраждалої/-го і не контактував/-ла із нею/ним — авт.). Нині він більше не живе з Іриною.

«Мені по життю завжди було складно. Зараз залишилась сама з двома дітьми. Ще й війна в країні…», — розмірковує Ірина.

Допомога спеціалістів

Ірина прагнула нарешті позбутися цього тягаря труднощів, який супроводжував її все життя. Так вона звернулася до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у Луцьку. Сама зателефонувала і запитала: «А чи є у вас психолог? Я не можу впоратись самостійно. Хочу працювати з психологом».

Жінка пояснює, що зрозуміла: їй була необхідна допомога спеціалістів.

«Пані Ірина вирішила, що буде змінюватись. У неї була самоповага і самоцінність. Так розпочалися зміни на краще», —розповідає психологиня мобільної бригади Вікторія Майструк, яка працює з пані Іриною.

Експертка пояснює: часто люди живуть з переконаннями «ой, соромно» чи «що про мене скажуть люди?». Та коли ти розумієш, що не залишишся із ситуацією сам на сам, стає легше звернутися по допомогу. Це надає впевненості в собі та усвідомлення «я відпустила/-в і живу далі, я не хочу, щоб минуле руйнувало мене». 

«Важливо бути щасливою/-им щохвилини. Тоді буде результат. Якщо думати, мовляв, от завтра-післязавтра буду щасливою/-им — ні! Відсьогодні — і все. Коли ми вперше приїхали та познайомились з Іриною, я побачила силу, віру і прагнення до руху вперед. Вона відразу пішла на контакт. Це вчинок, який заслуговує величезної поваги й захоплення», — розповідає психологиня Вікторія Майструк.

Керівниця мобільної бригади Наталія Журавльова додає: «Ірина надихає здатністю творити своє життя самостійно. Ніхто не застрахований від розчарувань і прикрих випадків. Але від нас залежить, як ми поведемось у цих ситуаціях».

Знайти та полюбити себе

Після звернення до мобільної бригади Ірина почала отримувати безоплатну психологічну допомогу. Тож зараз жінка на шляху внутрішніх змін. Вона поставила перед собою два завдання: знайти своє «Я» та полюбити себе.

Перше пов’язане з виходом за межі вже звичних «дім-робота-діти». Ірина працює продавчинею у магазині та піклується про двох донечок. Але зізнається: просто не знає, що їй ще подобається. Хоче знайти щось, окрім роботи, що б її наповнювало та приносило задоволення. За собою вона помітила, що час від часу любить фотографувати. Тож, можливо, скоро це захоплення стане тим, що вона шукає.

«Найперше хочу знайти себе. Адже я гарна жінка, а всередині відчуваю пустку. Я усвідомлюю і хочу над цим працювати, щоб бути щасливою», — ділиться Ірина.

Та найважчим завданням і викликом для Ірини виявилась любов до себе. Пригадує: іноді виходила після сеансів із психологинею і плакала від цього усвідомлення.

«Зовні я як красива картинка, а якщо заглянути глибше, там пусто. Бо я себе не сприймаю і не люблю. Працюватиму над собою, щоб полюбити себе і подати приклад своїм дітям. Я хочу написати нову історію. Таку, де в мене все буде добре», — розповідає жінка.

Ірина говорить про зміни із впевненістю у голосі. І, озираючись назад, починає пригадувати, як відстоювала себе раніше та як проходила зовнішні та внутрішні зміни.

Бути прикладом

Одним із найбільших мотиваторів до змін для Ірини були її доньки: 14-річна Таня і 8-річна Катя. Діти, які були свідками насильства в домі, також потерпали від цього. Якось старша донька сказала Ірині: «Мамо, нащо воно тобі треба?». Ірина не хоче, аби така модель стосунків, за якою спостерігали її доньки, колись повторилась у їхньому житті. 

«Своїх доньок я навчатиму любові до себе і розповім, що важливо всіляко не допустити таких стосунків. Якщо бачиш, що щось не так, одразу «до побачення», — каже Ірина.

Хоча Ірина зізнається: робота з психологинею і зміни даються їй нелегко, та вона вже помічає в собі перші досягнення. Але найбільшим досягненням, на її думку, є те, що вона наважилась звернутися по допомогу й не мовчить, а продовжує говорити про пережитий досвід. Завдяки її розповідям подруга Ірини, яка страждає від насильства, задумалась над тим, аби також звернутися по допомогу і попросила контакти мобільної бригади. Ірина переконана: говорити та підтримувати одна одну — ключ до початку розв’язання проблеми жінок, які опинилися у подібних ситуаціях і також потерпають від насильства.

«Про все треба говорити. Головне — не зупинятися та йти вперед», — мовить Ірина.

Вона згадує момент, коли сама наважилася піти від кривдника. Пригадує, що саме тоді не мала страху, бо адреналін і реакція від того, що чоловік її вдарив, була дуже сильною. А відтоді їй допомагають триматися розмови: з подругою і психологинею. Ірина запевняє: «Людина завжди має право на свою думку і те, щоб відстоювати її».

Попередні роки Ірина майже щороку ставила собі за мету їздити з мамою і доньками до моря в Одесу. Нині через повномасштабну російсько-українську війну це складніше. Але все ж вона не покидає цього бажання і мріє здійснити таку поїздку.

«Жінки мають цінувати та поважати насамперед себе. Тоді все буде зовсім по-іншому, й довколишні ставитимуться відповідно», — підсумовує Ірина.

Звернутися по допомогу мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у Луцьку можна щодня з 9:00 до 21:00 за телефонами: (050) 145 28 91 і (096) 295 05 15. Адреса: проспект Соборності 18, Управління соціальних служб, сім’ї та молоді. Контакти мобільних бригад, які вже працюють у 18 містах України, можна знайти тут: https://rozirvykolo.org/map-of-support/ 

До складу груп входять троє людей: психолог/-иня, соціальний/-на працівник/-ця, а також водій з автомобілем. Вони працюють за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення в Запоріжжі, Дніпрі, Полтаві, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Мукачево, Тернополі, Чернівцях, Хмельницькому, Львові, Луцьку,  Івано-Франківську, Сумах, Чернігові, Шостці, Ірпені під Києвом. 

Послуги мобільних бригад надаються завдяки фінансовій підтримці урядів Великої Британії, Канади, CERF (Central Emergency Response Fund), Гуманітарного Фонду для України (UHF), Бюро гуманітарної допомоги USAID та в межах Програми ООН з відновлення та розбудови миру, що фінансується Європейським Союзом. 

Групи мобільних бригад надають підтримку жінкам, які страждають від домашнього та гендерно зумовленого насильства, а також внутрішньо переміщеним особам. Важливо пам’ятати — жодному прояву насильства немає виправдань і ні в якому разі його не можна терпіти. У насильстві винен лише кривдник.

Історію підготовлено в межах програми гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки CERF (Central Emergency Response Fund). 

Схожі новини

Перейти до вмісту