Почути саму себе

Історія жінки, яка роками настільки сильно прагнула бути ідеальною дружиною та матір’ю, що взагалі забула про власні потреби. Сьогодні вона намагається віднайти себе

«Я дуже довго говорила, але не діяла», – так зараз Світлана* формулює те, що вважає своєю головною помилкою в стосунках з чоловіком. «Дуже довго» в її випадку – це цілих вісім років, що минули від народження їхнього сина: за словами жінки, саме тоді взаємини почали псуватися, і дедалі все ставало гірше. Усі ці роки Світлана намагалася виправити ситуацію, аж поки не зрозуміла, що все марно, та не звернулася по допомогу до спеціалістів. Що допомогло їй наважитися? Слова «мама, я тебе не люблю, я не хочу тебе бачити», які промовив до Світлани її син, повернувшись від батька. «Для мене це стало шоком, – згадує жінка. – Адже я завжди приділяла сину увесь свій час. Саме я, а не чоловік, з яким на той момент вже подала на розлучення. Раптом я відчула, що ниточка між нами з сином вже дуже-дуже тонка, ось-ось обірветься… І я вирішила діяти».

Стали чужими

Батьки Світлани розлучилися, коли їй було два роки. Мама сама ростила дітей – Світлану та її брата, а батько з їхнього життя просто зник. З дитинства повна щаслива сім’я була найзаповітнішою мрією Світлани.

Свого майбутнього чоловіка вона зустріла в 17 років. Йому тоді було 23, і шлюб зі Світланою став для нього вже другим. «Початок наших стосунків – кохання, взаємне захоплення, справжній сімейний тандем. Але десь ми це втратили…» – з легким сумом каже жінка.

Народження дитини, зрозуміло, змінює стосунки будь-якої пари. Проте від обох у парі залежить, будуть ці зміни на краще або на гірше. На жаль, чоловік Світлани обрав другий шлях.

«Він не цінував те, що в нього є сім’я. Здається, навіть не розумів, навіщо вона потрібна, – згадує жінка. – Коли ми з братом жили з мамою, то у разі виникнення якоїсь проблеми збиралися всі разом та вирішували, що можна зробити, підтримували одне одного. А в сім’ї чоловіка такого не було. Вони… навіть не знаю, як сказати, можливо, холодні, відсторонені, не намагаються вирішити проблему, а закривають на неї очі».

Саме цим звичним шляхом ігнорування проблем колишній чоловік Світлани вирішив іти й у стосунках з дружиною та сином. Це не було складно, адже він і так мало часу проводив з родиною, бо працював в іншому місті. Світлана відчувала, що хоча юридично в неї є чоловік, проте фактично його немає. «Для нього головне «що люди скажуть». На його думку, краще прикидатися сім’єю, жити у нещасливому шлюбі, аніж розійтися, бо це сором. А я так не хочу. Я не така. Я хочу розвиватися, читати, кудись їздити. Ми з ним просто різні», – пояснює жінка.

Коли чоловік повертався, Світлана намагалася до нього достукатися, але марно. «Я завжди першою йшла на контакт у будь-яких конфліктах, – пригадує вона. – За моєї ініціативи ми навіть пішли до сімейного психолога, але чоловік не ставився до цього серйозно. Він почав намагатися розібратися в наших стосунках лише тоді, коли я сказала, що розлучаюся з ним».

«Не хочу, щоб син це бачив»

Між тим, коли Світлана подала на розлучення, та її переїздом до притулку минув місяць. Увесь цей час вона намагалася переконати чоловіка розійтися спокійно, лишитися якщо не друзями, то хоча б у приязних стосунках – заради сина. «Моя мама ніколи не була проти, щоб ми спілкувалися з татом, але він, напевно, не хотів, – каже вона. – І тепер я сама хочу, аби спілкування між моїм сином і колишнім чоловіком не припинялося, щоб Іллі не було так боляче, як колись мені».

Проте чоловік Світлани налаштований інакше. Зрозумівши, що жінка ухвалила остаточне рішення, він почав погрожувати: «Якщо ти не будеш зі мною, то не будеш ні з ким. Я тебе вб’ю». Принижував її: «Ти нічого сама не доб’єшся, ти ніхто!» Міг тиждень не спілкуватися з сином, а потім забирав його та налаштовував проти матері.

«Мій колишній – запальний, нестриманий», – зізнається Світлана. Останні два роки подружнього життя він почав випивати. «Не скажу, що він алкоголік, – підкреслює жінка. – Але в нього просто немає стоп-крану, і коли людина в такому стані, вона може багато чого сказати, а на наступний день просто цього не пам’ятати». Чоловік Світлану ніколи не бив, але міг штовхнути: і що далі, то частіше це траплялося. Сварки повторювалися все частіше. І що найгірше – їх бачила дитина. «Напевно, останньою краплею стало те, коли син записав нашу сварку на відео, – каже Світлана. – І мені стало дуже шкода, що він це бачив. Тому я й вирішила подати на розлучення, бо не хочу, аби у майбутньому мій син так ставився до своєї дружини».

Розправила крила

Про проблеми в подружньому житті Світлана розповідала батькам чоловіка, просила в них допомоги, але вони вирішили нічого не робити. Власну ж матір вона від цього оберігала: «Колись я мамі сказала – і довелося викликати їй швидку. Після того я не піднімала цю тему, аж доки не подала на розлучення. Коли я врешті повідомила їй про своє рішення, мама відповіла, що для неї це не стало сюрпризом, адже коли в людини все добре, то в неї на обличчі усмішка, а мою усмішку вона не бачила вже давно…»

Саме мама наполягла на тому, щоб чоловік Світлани з’їхав: допомогла позбутися його речей та змінити замки в помешканні. І вона ж викликала мобільну бригаду соціально- психологічної допомоги. Притулок, куди Світлану із сином привезла бригада, став для жінки місцем реабілітації. «Усі мої сили пішли на те, щоб просто озвучити чоловіку своє рішення. А тут я змогла їх відновити, – каже вона. – За два тижні у притулку я виросла. Виросла зсередини: дуже була низько, а зараз розправила крила, думаю про себе».

Практична психологиня в притулку для жінок, які постраждали від ґендерно зумовленого насильства, пропрацьовувала зі Світланою її страхи, щоб сформувати відчуття безпеки та підняти самооцінку. Потім вони разом створили для Світлани план безпечного життя. План, що враховує її справжні бажання – потреби окремої особистості, жінки, а не лише дружини та матері. Також у притулку жінці надали юридичну допомогу стосовно розлучення та суду з питання опіки над дитиною.

На думку психологині, зараз Світлана вже має внутрішній ресурс для змін. Вона з сином повернулася у власну квартиру. Світлана підтримує зв’язок з психологом,  вибудовуючи стосунки з сином. Також жінка хоче влаштуватися на роботу – уже пішла на курси, які їй потрібні для цього. А ще планує подолати свій давній страх: «Я не люблю фотографуватися. І зараз моя мрія – подолати його. Фотографуватися – дуже багато! І полюбити свої знімки. Адже, напевно, я до цієї пори не любила себе. Не поважала. Не цінувала».

Що каже серце

Марина Абрамюк підкреслює, що не варто недооцінювати небезпеку психологічного насильства. Так, його прояви менш помітні, ніж фізичного, проте руйнівний вплив на особистість може бути не меншим або навіть більшим. Жінкам, які опинилися в такій ситуації, як Світлана, психолог радить у першу чергу не дозволяти чоловіку гасити своє «Я». Психологиня наполягає на необхідності займатися собою, шукати підтримки в друзів і близьких й обов’язково працювати із відчуттям власної впевненості.

Ігнорувати власне «Я», не чути саму себе – це саме те, що роками робила Світлана. І тепер вона це розуміє. «Я була зручна: завжди гарно, прибрано, дитина вчиться, собака гуляє. Я була зручна для когось, але некомфортна для самої себе», – каже вона.

Коли Світлана розповідає про те, чим їй допомогло перебування в притулку, створеному за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, то особливо підкреслює один момент: «Тут ти можеш сказати те, що думаєш. Ти не прораховуєш план А, В, С, не переймаєшся з приводу кожного слова – як його сприйматимуть, до чого це призведе, а просто говориш від серця». Зараз Світлана заново вчиться розмовляти від серця з самою собою. І, що найголовніше, чути себе.

* Імена героїнь змінено

Текст: Анна Давидова